Щороку в четверту суботу листопада свідомі, небайдужі люди запалюють у свої домівках та на площах міст свічки. Так вони вшановують невмирущу пам’ять про мільйонів людей, які загинули страшною смертю. Йдеться про голодомор 1932-1933 років. Цього року – 80-та річниця жахливої для українського народу трагедії.Їм – неоплаканим і не відспіваним... Їм – похованим без труни й молитви, позбавлених могили й шани – була присвячена година пам’яті «Ціна хлібної скоринки», підготовлена працівниками бібліотеки-філії для юнацтва, вихованцями гуртка «Літературно-мистецьке краєзнавство» ЦХТДЮМ та керівником гуртка Самусік Мирославою Василівною.Ведучі – бібліотекар кафедр обслуговування дітей Ганна Мартинюкта бібліотекар читального залу Леся Кадоб’янська розповіли всім присутнім та учням 7 – А кл. ЗОШ №2 (класний керівник Корнілова Надія Михайлівна) про масовий, навмисно штучно організований радянською владою голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (за винятком 7-ми західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР ) та Кубані, де переважну більшість населення становили українці. Голодомор був викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР. І був розрахований на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення українських селян.1933 рік... Найчорніший час в історії України. Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав на долю однієї з найродючіших країн. Як могло трапитися, щоб у житниці світу зник хліб, люди залишилися без жодної зернини? Смерть чатувала на людей і вдень, і вночі. Пухли від голоду, вимирали цілі родини й цілі села.Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 000 – щодня. Найбільше від голоду постраждали Полтавська, Харківська, Сумська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих.Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли 2\3 учнів. Вірші про дітей, які не дожили до свого першого дзвоника, звучали з вуст членів краєзнавчого гуртка учнів ЗОШ№7: Харів Тетяни, Струк Яни, Клима Богдана, Солоцького Назарія та Симончука Віталія. Читці сприйняли чужу біду, чужий біль як свої власні, чим викликали у всіх слухачів почуття стурбованості долею невинних жертв.Присутніх також схвилювали свідчення людей, які в роки голоду були дітьми, зачитані завідувачем бібліотеки-філії для юнацтва Олександрою Сокульською та бібліотекарем абонементу Наталією Савчак.Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув нечуваних розмірів. За зиму 1932-1933 років у селах з’їли всіх собак, котів, мишей. Переловили ворон і горобців. Корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені. Люди від голоду божеволіли. Щодня на цвинтар десятками вивозили мертвих. Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: від 3 до 10 мільйонів. Але в будь-якому випадку мова йде про мільйони безневинних жертв. Під звуки метронома всі учасники заходу пом’янули душі померлих від голоду хвилиною мовчання. Поглибленню знань про Голодомор 1932-1933 рр., його причини та наслідки, пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, уболівати за майбутнє країни сприяла книжково-ілюстративна виставка, оформлена працівниками бібліотеки. Присутні переконалися, що можна на десятиліття засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події. Ведучі впевнені, що ця трагедія ніколи не повториться. Наша пам’ять не дозволить нікому це зробити. Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути. Завершилася година пам’яті аудіозаписом пісні «Господи, помилуй нас!» у виконанні Т. Петриненка.
|
