12 березня – 199-ть років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
Любов – Господня благодать!
Т.Шевченко
В бібліотеці – філії для юнацтва відбулася літературна композиція «Музи Тараса Шевченка». Любов хвилює душу, розбурхує уяву, дарує творче натхнення. Саме так і було в житті великого художника, поета та прозаїка, Академіка російської Імператорської Академії мистецтв – Тараса Григоровича Шевченко. У його житті було багато жінок.Ведучі заходу завідувач бібліотеки Олександра Сокульська та бібліотекар читального залу Оксана Матковська розповіли присутнім, про цих жінок, які надихали поета, давали йому втіху і навівали смуток, які любили його, яких любив він.Перше кохання Шевченка було до дівчини Оксани Коваленко. Вона була на три роки молодшою від Тараса і мешкала по сусідству, їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, гадали, що ті колись одружаться. Але дитяча симпатія та підліткова закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. 15-річний "козачок" Тарас у валці свого пана Павла Енгельгарда мусів поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати. Оксані Шевченко присвятив "Мар'яну-черницю", її ім'ям було названо і героїнь з поеми Гайдамаки" та "Слєпая". Про неї поет згадує в поезіях «Три літа», «N. N.». («Мені тринадцятий минало»), «Ми вкупочці колись росли...», «Не молилася за мене...».У 1830 році, коли його поміщик п. Енгельгард, будучи в Варшаві, віддав свого «козачка» Тараса вчитися малярства до відомого тоді художника Лампі, він познайомився з Дунею Гусиковською. Знайомство з Гусиковською — не кріпачкою, вільною дівчиною — не тільки дало змогу вивчити досконало польську мову та читати в оригіналі Адама Міцкевича, а й разом з великим коханням принесло Тарасові усвідомлення можливості бути вільною людиною. Не довго кохався Тарас зі своєю Дунею, першою любов'ю юності. Пан Енгельгард, очевидно, відчуваючи у повітрі поширення впливу польського повстання 1830 року, переїздить до Петербурга. Разом з іншим дворовим людом до столиці Російської імперії відправляється і Шевченко. Та в його юнім серці назавжди лишився образ коханої вільної дівчини.Коли Шевченко проживав разом із Сошенком на одній з квартир, покохав 25-ти річний Тарас сирітку-племінницю хазяйки - Марію Яківну Європеус, прегарненьку 15-річну німкеню, доньку виборзького бургомістра. Кохав її і Сошенко, який подумував навіть з нею одружитися. Сошенко довгий час приховував невдоволення приязними стосунками Тараса і Маші, та якось не витримав і вилаяв Шевченка, вигнавши його з квартири. Та цим не розлучив закоханих. Шевченко декілька сторінок присвятив цьому коханню у автобіографічній повісті «Художник». Так посварився наш поет за дівчину з малярем Сошенком. Проте згодом вони помирились. А щодо Маші, то у своїх спогадах Сошенко напише, що «кохання те негаразд добре скінчилося для Мані». Що він мав на увазі, невідомо...На одному з балів у 80-річної поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною відставного полковника Ганною Закревською та племінницею декабриста Рєпніна — княжною Варварою. Виник химерний любовний трикутник. Саме Ганні Закревській в 1848 році на засланні присвятив поет одну з найніжніших своїх поезій «Г.3.». З ім'ям Ганни Закревської пов'язано поезію «Якби зустрілися ми знову».35-річна Варвара Рєпніна захопилася талантом і поезією Шевченка й закохалася в нього на все життя. Проте вона була на шість років старшою від Тараса, і той сприймав її як свою опікунку, а не кохану. Оскільки кохання не було взаємним, то княжна вирішила, що їй Богом призначено стати ангелом-охоронцем поета, і всіма силами своєї душі боролася з жагучим почуттям. Княжній Шевченко написав присвяту до поеми «Тризна».Поет з великою повагою поставився до трепетного почуття Варвари, але не міг примусити серце відповісти на щире кохання. Врешті-решт між ними зав'язалася тепла довірлива дружба, яка не переривалася майже до останніх років життя Т.Шевченка.Ще одним коханням Шевченка була Феодосія Кошиць, дочка сільського священника Григорія Кошиця, у якого колись наймитував Тарас. Батьки Феодосії не сприймали вже досить відомого поета як особистість, адже він робив у них колись наймитом. Поетові спроби вмовити віддати йому кохану результатів не дали. Доля Феодосії склалася трагічно — вона заміж так ніколи і не вийшла, а лишившись дівкою, збожеволіла. В 1883 році лікувалася в Києві в університетській клініці, а 1884 року померла.Спраглий кохання поет знайшов у Нижньому Новгороді дівчину своїх мрій. Вперше він побачив її на театральній сцені 13 жовтня 1857 року. 16-річна актрисочка Катя Піунова здавалася йому ідеалом жіночої вроди. Але молода актриса виявилася надто невдячною, а може, просто не наважилася пов’язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї. Переживши гіркоту нерозділеного кохання, Шевченко продовжував пошуки молодої дружини у Петербурзі. Він мріяв придбати грунт біля Канева, збудувати хату з комірчиною-робітнею і жити разом з вірною дружиною. "Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий" —писав 46-річний Тарас у листі то свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за рік до своєї смерті.Мрія про одруження і сімейне щастя не полишає його. На літературних вечорах у сім'ї Карташевського він познайомився з 20-літньою їхньою наймичкою Ликерією Полусмак і залицяється до неї. Він пише її портрет, присвячує вірші. Ликерія погодилася стати його дружиною. Аж раптом — розрив. Дехто вбачає причину його в тому, що одного разу Шевченко, несподівано прийшовши додому, застав Ликеру в обіймах вчителя.Це була його остання спроба створити сім'ю, про яку так довго і палко мріяв. Заповітна мрія стала нездійсненною, як сон, про що з гіркотою пише Тарас Григорович 27 вересня 1860 року у вірші, присвяченому Ликері, під літерою «Л».Не пощастило Тарасові Шевченку одружитися, сльоза-ми-водою розлилися зустрічі з коханими. В останні хвилини життя поет безвихідно страждав від самотності, його непокоїла думка, що він "від народу відстав і до панів не пристав". Та одного не міг передбачити Тарас Шевченко, що ті, кому він віддав свою повну, безсмертну любов, винесуть його до вершин невмирущої слави, що він завжди буде оточений любов'ю свого народу.Вірші, присвячені жінкам, яких кохав Тарас Шевченко, читала бібліотекар абонементу Леся Кадоб’янська.Учні 9-В класу ЗОШ№3, психолог Худик Ірина Петрівна та гості переглянули портери жінок, яких намалював сам Тарас Шевченко.Працівники бібліотеки оформили книжково-ілюстративну виставку «Любов - Господня благодать!». Фотогалерея літературної композиції представлена тут.
|
